Роcія як чума, що суне по нашим землям та знищує все людяне.

Все до чого її липкі руки можуть дотягтися вона намагається вбити, а те що не може вбити, вона ламає, краде, паплюжить.

Буча. Ірпінь. Гостомель. Хочеться кричати.

Украинская художница Мария Лонюк

создает трогательные иллюстрации о войне, которые передают чувства всех украинцев в эти трудные времена. Ее эмоциональные рисунки показывают реальные события, творящиеся сейчас в Украине.

С одной стороны, мы видим разрушенные города, дома и человеческую жизнь, повсюду смерть и боль, изнасилование, безжалостное уничтожение животных, а с другой – невероятную смелость и решительность украинской армии, отвагу и единство всего украинского народа, отстаивающего собственную свободу и независимость.

Дивує наскільки люди спілкуються тупо одними й тими самими фразами. Ніби в голову їм вклали методичку та фольгою накрили щоб нічого іншого туди не потрапило…а стійте, воно так

Війна несе не лише смерть, а й багато іньших страждань. Одне з найгірших, як на мене, бути зґвалтованою вбивцею твоїх сусідів, друзів, батьків…тим, хто прийшов зруйнувати твоє життя, твій дім, твою країну. Вони ще й прикриваються «ми вас спасаем». Це так бридко навіть думати про це, але треба. Про це треба казати. Вже відомо багато випадків зґвалтування жінок на окупованих територіях російськими солдатами. Таке не можна забувати, таке не можна пробачати. Як хтось писав, ми все ще не достатньо ненавидим ворога…

Разом ми сила! За кожним українцем стоїть ціла країна 

Геть з нашої землі !

Матка «российского мира»

Харчується мізками росіян, живе допоки

вони добровольно їх віддають.

Надіюсь хоча б на тому світі усі загиблі тварини

з притулків знайдуть собі сім’ю…